Сартанський грецький театр - єдиний з країн колишнього СНД, який входить в каталог театрів грецької діаспори світу, єдиний із зарубіжних театрів, який у вересні брав участь в грецькому театральному фестивалі в Афінах, і єдиний, що ставить спектаклі на давньогрецькому румейських діалекті. Нинішньої зими він готується відзначати свій десятирічний ювілей. Ймовірно, до цієї дати і, з огляду на внесок театру в відродження і збереження румейської діалекту, розвиток грецької культури, а також дружбу між Україною і Грецією, в Маріупольській міськраді було прийнято рішення підготувати документи на присвоєння театру звання народного. Але процес цей заморожений, адже, за словами його творця і керівника Марії Гайтан, в даний час театру офіційно ... не існує, а значить, затія з присвоєнням йому звання народного не більше ніж фарс.
Доля Марії
Життя Марії Георгіївни Гайтан, як і життя багатьох людей її покоління, складалося нелегко. Працювати вона почала ще школяркою - потреба змусила: батько загинув на війні, а мама виховувала трьох дітей. Марія з шістнадцяти років продавала в місцевому клубі квитки в кіно. А після закінчення школи її відправили до Харкова освоювати професію кіномеханіка. Вивчившись, дівчина повернулася в клуб і зайняла місце в кінобудці. Але хотілося вчитися далі, і вона вступила до Донецького культпросвітучилище на режисерське відділення. Після закінчення училища її призначили директором Палацу культури в Сартані. Нелегко довелося спочатку юному директору, але стало можливим реалізувати безліч цікавих задумів. Перш за все відродити ансамбль "Сартанські самоцвіти", який колись був у селищі. Репертуар "Самоцвєтів" поповнювався місцевим грецьким фольклором, який ентузіасти збирали по селах, - піснями, обрядами, танцями. Почала формуватися концертна програма, потягнулася в ансамбль молодь. Правда, в ті застійні роки незабаром на Марію Гайтан почалися гоніння "за націоналізм" з вимогою "все припинити". І колектив, і керівника мордували перевірками документів, контролем діяльності "Самоцвєтів". В результаті начальство вирішило звільнити Марію Гайтан з формулюванням "за розвал ідеологічної і культурно-виховної роботи". Правда, звільнити не вдалося - її відстояв міський відділ культури. Проте, репетиції ансамблю довелося конспірувати заняттями драматичного гуртка. Так, на напівлегальному становищі "Сартанські самоцвіти" проіснували кілька років. У 1970-му ситуація погіршилася після того, як Гайтан, обурена тим фактом, що під час всесоюзного перепису її односельці грецької національності називали себе росіянами або українцями, написала лист в "Известия", де висловила свій протест "підтасовуванням фактів". Після цього пішли виклик на бесіди в КДБ, нові гоніння, колектив довелося розпустити.
Опала тривала сім років, поки не настав 1978 року - один із найщасливіших для ансамблю. У країні почалося відродження фольклору, всі раптом зрозуміли його безцінну значимість і кинулися рятувати те, що ще збереглося в народі. У Донецьку в той рік проводили огляд фольклорних колективів, і "Самоцвіти" Марії Гайтан, всього за десять днів примудрившись відновити майже весь свій репертуар, зайняли перше місце. Настав, нарешті, їх зоряний час, а за ним постановки нових номерів, поїздки, виступи і нагороди.
Але Марія Георгіївна не звикла ні жити спокійно, ні на лаврах спочивати, і в 1985-му вона почала штурмувати нові рубежі. Так, побувавши в Сухумі, дізналася, що там в місцевих школах викладають грецьку мову. І подумалося їй: а чому б і в її рідній Сартані дітям не вивчати грецьку? Зібрала більше тисячі підписів односельців і відправилася з ними "пробивати питання в Москву на з'їзд". В результаті через час з Донецького обкому прийшло розпорядження: ввести викладання грецької мови в місцевій школі. Правда, виконане воно було лише через три роки, багато в чому завдяки наполегливості Марії Гайтан ...
Після відходу на пенсію за віком з посади директора палацу Марія Георгіївна виїхала на Кіпр, жила також у Греції, їздила до дочки до Франції. Перебуваючи за кордоном, як і раніше цікавилася грецьким рухом в Маріуполі і Сартані. У 1999-му трагічну звістку про загибель своєї вихованки, талановитої грецької співачки Тамари Каци змусило Марію Гайтан повернутися в Сартану. Біля могили Тамари вона пообіцяла залишитися в селищі і створити тут грецький театр. "Тамара знала про мою давню мрію і підтримувала цю ідею. Ми навіть намітили поставити п'єси "Жертва Авраама" і "Леонтій Хонагбей". І я зважилася", - розповідала згодом Марія Георгіївна.
Народження і становлення театру
У листопаді 1999 року вона повернулася на роботу в Будинок культури. Вивісила оголошення про набір в грецьку театральну студію. Намітила цілі і завдання. 4 січня 2000 року скликала установчі збори по створенню грецького національного театру в селищі Сартана. Збори ухвалили: створити національний грецький театр на базі міського Будинку культури ім. Тамари Каци, звернутися до державних та приватних підприємств з проханням про надання матеріальної підтримки для становлення театру.
Відкриття театру відбулося 2 грудня 2000 року прем'єрою вистави "Жертва Авраама" Сартанські рапсода Дем'яна Бгадіци (1850-1906). У постановці були задіяні актори у віці від 7 до 70 років. Вистава мала великий успіх. Вдячні глядачі стоячи аплодували артистам. Народження театру відбулося.
В театр на роботу Марія Гайтан запросила режисера-постановника С.М.Непряхіна, хормейстера, хореографа, звукорежисера, художника. Причому роботу професіоналів оплачувала з власної кишені, грошима, заробленими за час перебування за кордоном.
У червні 2002 року з виставою "Жертва Авраама" колектив брав участь у Міжнародному фестивалі античної драми "Боспорські агони" у Керчі. Сартанські самодіяльний театр тоді виступав на одній сцені з відомими театрами Москви, Петербурга, Києва, Вірменії, Німеччини, Польщі, Греції. За успішний виступ сартанцев нагородили дипломом, а на ім'я міського голови Маріуполя фонд "Босфор" передав лист подяки. Окрилена успіхом, відразу ж після повернення Марія Георгіївна стала шукати спонсорів, але всі старання були марними. Однак вона не здавалася. У театру не було коштів для існування, а вона почала працювати над сценарієм для нової п'єси, використовуючи мотиви творчості греків Приазов'я, а також твори Сартанських поетів, що відбивали події XVIII століття, коли їх предки жили в Криму. П'єсу назвала "Е Маре, Ялан Дуня". Паралельно стукала в усі двері, щоб знайти підтримку для свого дітища - від кабінетів керівництва різних підприємств до віце-президента Всесвітньої ради греків зарубіжжя Ангелоса Асланідіса. Останній пообіцяв щомісяця виділяти театру 80 доларів. І обіцянки своєї виконав. Але зрозуміло, що цих коштів було явно недостатньо.
Поїздка на історичну батьківщину
Незважаючи ні на що, грецький театр живе і творить. І, мабуть, за відданість спільній справі колектив був винагороджений - його запросили на фестиваль грецьких театрів в Грецію який проходив з 1 по 13 вересня і в якому сартанци були єдиними іноземцями. Фестиваль проводила мерія Зографу (одного з районів Афін), наші земляки привезли з собою до Греції постановку "Переселення греків з Криму", а також п'єсу про життя греків в Криму до переселення "Е Маре, Ялан Дуня". "Вистава проходила при переповненому театрі, побудованому в давньогрецькому стилі, - розповідає Марія Георгіївна. - На концерті був присутній весь депутатський корпус Зографу за участю мера Яніса Козекоса і його заступників, а також заступник міністра закордонних справ Греції Тодорос Касіміса. І, звичайно ж, безліч наших земляків, які перебували в той час в Греції".
Сартанцям в Зографу організували чудовий прийом, поселили в затишному пансіонаті. Розробили щільний план захоплюючих екскурсій - Афіни, Дельфи, Храм Зевса і античний Олімпійський стадіон, древній Акрополь і Пелопоннес, схили Парнасу і "пуп Землі". Організацією дозвілля гостей з України курірував не тільки співробітник мерії, а й один з його заступників. На прощання в честь Сартанського театру був організований прийом.
"Протягом усіх дванадцяти днів мальовничі пейзажі і романтичні вечори відвернули нас від повсякденних турбот, - розповідає одна з актрис театру Анна Лафазан. - Гаряче сонце зігріло нас, а тепле блакитне море огорнуло своєю ласкою".
Повернення додому швидко повернуло трупу з небес на землю. До того, що викликало захоплення в Афінах, дома були байдужі. У всякому разі чиновники. Театр, як і раніше, перебивається з копійки на копійку і в такому стані готується до свого ювілею. А віддавшая десятиліття відродженню румейського діалекту і розвитку культури греків Приазов'я Марія Гайтан зараз навіть не рахується керівником театру, оскільки такого за документами взагалі не існує. А існує ... гурток театральної студії.
Свої права, а головне - інтереси і статус колективу вона намагається відстоювати вже за допомогою прокуратури - Іллічівської районної та Донецької обласної. При цьому керівник відділу культури Маріупольської міськради Костянтин Ткаленко в дивному статусі театру не бачить особливих проблем.
Невже до цього дня жива біблійна істина "немає пророка в своїй Вітчизні" та театр потрібен лише невеликій купці ентузіастів?
Заключення:
Присутній на установчих зборах краєзнавець Аркадій Проценко розповів про історію довоєнного грецького театру, який був створений в 1932 році. У трупі було 24 артиста, в основному молодь. Режисером і зав. літературною частиною був Данило Теленчі. Розвиток театру було складним, влада не приділяла належної уваги, не було костюмів, декорацій. За п'ять років існування театру змінилося п'ять директорів. У грудні 1937 року театр був закритий, а дванадцять акторів - розстріляні.
